Я учнів учу своїх в захопленні й любові, у натхненні й радості в нас мова ожива.
Я знаю: буду чесною з собою. То будуть чесними і всі мої діла.
Як можна ефективно навчити дитину своєму предмету? Як зробити так, щоб учні знали, поважали рідну мову та літературу, хотіли й прагнули їх збагнути?
Якщо це питання задати вчителеві-методисту, то він відповість: треба підвищувати свою професійну майстерність постійно, аналізувати й робити висновки, рости, самовдосконалюватися, одним словом, вчитися самому протягом усього життя. Це справді так, проте є в цій відповіді щось, що насторожує. Як на мене , це слово «треба», яке не спонукає рухатися й діяти в заданому напрямку, а скоріше навпаки. І зовсім не завжди в досвідченого вчителя діти знають предмет краще, ніж у менш досвідченого.
Особисто я вважаю, що відповідь на це питання зовсім інша. Навчити дитину, на мою думку, - це полюбити. Полюбити професію, полюбити предмет, полюбити дитину, причому кожну, унікальну, особливу, неповторну, іноді таку, що дратує, виводить із рівноваги, підвищує тиск і погіршує емоційний стан. Все одно любити. Саме любов і є тією рушійною силою, яка не дає застигати вчителеві, спонукає і рости, і розвиватися, і вдосконалюватися. Саме любов надихає до нововведень і відкриттів. І в цьому випадку слово «треба» звучить уже набагато приємніше: «хочу».
Іноді складається враження, що якби в нашому професійному житті було б трішечки менше отого «треба», «повинен» і «зобов’язаний», то справді істинних професіоналів стало б набагато більше.
Цей сайт я створюю, бо хочу. Хочу бути сучасною по відношенню до своїх учнів, цікавою і корисною, хочу, щоб не лише я, моє начальство і моя зарплата вважали мене вчителем, а перш за все діти бачили, цінували і поважали в мені педагога.
Не я обирала професію
вчителя - професія
мене обрала
Мої учні часто питають мене, ким я хотіла бути в дитинстві, чи мріяла стати вчителем. У мене складається таке враження, що я не мала вибору. Відвідуючи дитячий садочок, я мріяла бути вихователем дитячого садка, навчаючись у початковій школі, була впевнена, що неодмінно стану вчителем початкових класів. А ось уже відвідуючи середню і старшу школу, ніяк не могла визначитися: йти навчатися на викладача німецької мови, російської чи української - виявляється, вибір таки був. Шлях підказало саме життя. Моє навчання у старшій школі припало на початок 90-х років, якраз тоді, коли Україна ставала самостійною і незалежною державою. Моє палке гаряче серце, сповнене бажанням не просто жити, а діяти, творити, бути корисною державі і суспільству відразу відгукнулося на ті події. І більше вагань не було. "Я буду вчити дітей рідної української мови, буду саджати в душі дітей зерна патріотизму, любові до рідного краю, до рідної культури, історії і,звичайно ж, до рідного слова!"